Івано-Благодатненський НВК

Робота над проблемою: 
«Розвиток пізнавальних, творчих та інтелектуальних здібностей як засіб підтримки уваги на уроках»

Підготувала

вчитель початкових класів

Хмельнюк В.В.

     Сучасне розуміння ідеї розвивального навчання підготовлене довготривалими пошуками світової педагогічної думки  таких засобів навчання, які найбільшою мірою сприяють розвитку пізнавальних, творчих та інтелектуальних здібностей і особливостей дитини загалом.

    Термін «розвивальне навчання» належить великому швейцарському педагогу Іоганну Песталоцці, одному із засновників дидактики початкового навчання. Л.С. Виготський обгрунував ідею про те, що навчання, яке орієнтується на завершення циклу розвитку, неефективне для загального розвитку дитини, воно не веде його за собою, а плететься у нього в хвості.

  Багато уваги саме загальному розвитку молодших школярів приділяв В. О. Сухомлинський. Учений створив оригінальну систему розвивального навчання молодших школярів, змістом якої Василь Олександрович вважав: 
1) постановку вчителями з поступовим ускладненням перспективних цілей розвитку творчих здібностей учнів; 
2) досягнення тісного взаємозв’язку мовленнєвої, розумової і трудової діяльності молодших школярів; 
3) проведення уроків мислення в природі; 
4) систему творчих робіт із розвитку мовлення; 
5) стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів дитини. 
Науковець стверджував, що вчитель, який прагне керувати розвитком учнів, має замислитися над «надзавданням» уроку – як реалізувати навчальну мету з найбільшою користю для розвитку кожної дитини. А розвивальний компонент уроку включає в себе розвиток процесів сприймання, оволодіння всім діапазоном загально навчальних умінь і навичок, нагромадження індивідуального досвіду пошукової діяльності, розвиток уяви і літературної творчості, вправляння в комбінуванні, конструювання та перетворенні.
Багато можливостей для загального розвитку школярів втрачає початкова школа через недооцінювання чуттєвої основи навчання. Вважається, що в дитини, яка приходить до школи, добре розвинені процеси сприймання. Насправді, формування уміння бачити, спостерігати, слухати  не завершується, а тільки розпочинається в дошкільному віці. Виходячи з цього, спинимось на змісті вправ і завдань, які удосконалюють процеси сприймання на різних уроках.

Чутливе вухо. Уміти точно відтворювати на слух, правильно почути вимовлене, охарактеризувати невідоме за його звучанням, правильно висловлюватися виділяти в мовленні вчителя нове, незвичайне – усе це приклади ситуацій, коли дитині треба слухати вибірково й зосереджено. Так на уроках фізичного виховання чи математики навчаю учнів із заплющеними очима визначати напрям руху за певним звуком. Де б’є м’яч: зліва, справа, спереду чи позаду? Куди пішов учень: до дверей чи до столу? З якого ряду учениця пішла до дошки? До якої парти підійшов учитель? Скільки він зробив кроків? Розвиток загостреного фонематичного слуху дітей – спеціальне завдання уроків мови, але і на інших уроках раджу не забувати про якість мовлення учнів, заохочувати їх до правильної чіткої, виразної вимови. Для цього систематично застосовую артикуляційно-фонетичну зарядку, розучування скоромовок, лічилок. Крім того, для тренування гостроти сприймання слухової інформації можна застосовувати такі прийоми: під час слухання учням пропоную фіксувати кількість вживання певного слова, оплеском чи іншою дією слово, вираз, які попередньо записані на дошці.

Гостре спостережливе око. Н уроках на учнів діє багато подразників. Залежно від спрямованості уваги, уміння зосередитися центром уваги стає той чи інший предмет. Найважливіша умова виразного зорового сприймання – уміння виділити предмет на загальному фоні на основі чіткого розпізнавання контуру. Для цього я занотовую різні види завдань, наприклад знаходження добре відомих предметів в умовах, що відволікають (розпізнавання предмета за істотними ознаками контуру, знаходження однакових предметів зоровим зіставленням їх форми), вибір маршруту на основі зорового зіставлення різних напрямів руху (визначення шляху, який приведе казкового героя додому), пошук виходу з лабіринтів, вправи для тренування обсягу й точності зорового сприймання групи об’єктів (не лічачи, визначити предметів якого кольору більше або менше), тренування зорової пам’яті відтворенням образу сприйнятого об’єкта (ігри типу «Що змінилося?»,  «Фотограф», «Що я помітив, йдучи до школи?»).

Умілі руки. В.О. Сухомлинський зазначав, що розвиток дитини – у кінчиках її пальців. Отже, щоб праця приносила дітям задоволення, їхні руки мають бути вправними, натренованими у швидкому, точному, координованому виконанні багатьох рухів, що потрібні в різних навчальних діях. Досвід учителів – експериментаторів засвідчує високу ефективність тренування відповідних м’язів руки дитини, координації рухів у таких видах діяльності, які, здавалося б, зовсім не пов’язані з письмом. Такі вправи можна застосовувати на уроках малювання, праці та фізичного виховання (силові вправи для пальців, погодження дій правої та лівої руки: плетіння, вишивання, робота з пластиліном, ігри з м’ячем).

З досвіду передових учителів, які спеціально тренують дитячу руку, раджу якомога ширше застосовувати, особливо в перших-других класах, такі види завдань:

·             різноманітні графічні диктанти на уроках математики, малювання, письма, адже, крім пальців, тренуються довільна увага, зосередженість, орієнтація в просторі;

·             вправи на розфарбовування, домальовування, штриховку, доповнення, з’єднування;

·             ліплення за зразком із заплющеними очима;

·             ігри з «Чарівним мішечком» - розпізнавання відомих предметів навпомацки;

·             ігри-змагання на швидкість зав’язування і розв’язування вузлів із товстих різнокольорових ниток.

Отже, нагромадження чуттєвого досвіду з різних джерел сприймання – це та основа, яка пришвидшує розвиток процесів мислення, мовлення, загострює увагу, багатшими стають інтелектуальні почуття, фантазія дітей.